«Будь-яка війна породжує зрадников», – командир штурмового взводу батальйону «Донбас»
Командир штурмового взводу батальйону «Донбас» з позивним «Вожак» зодягнутий у якісний камуфляж американського виробництва. На війну пішов на початку травня 2014 року добровольцем. На Майдані був сотником четвертої сотні. Запевняє, що запорука військового успіху – це дисципліна і готовність до самопожертви; переконаний, що Донбас – це частинка великої української родини. Нова Миколаївка, Артемівськ, Попасна, Лисичанськ, Мар’їнка, Іловайськ – бойовий шлях «Вожака».
Боєць розповідає, що головна проблема цієї війни та поведінки українців – успадковані радянські звички, а наслідок цього – численні поразки нашої армії.
– Ми наступаємо на ті ж граблі, що були під час Другої світової війни – немає злагодженості дій між рядами військ та командуванням. У нас роль «лебедя, щуки та рака» виконують Збройні Сили, Нацгвардія та добровольчі батальйони. Кожен боєць підкоряється своєму командування, а командири не можуть знайти злагоди одне між одним, – розповідає «Вожак». Він переконаний, що співпрацю варто налагоджувати на «верхніх» рівнях командування.
Очевидець війни переконаний, що жертви під час АТО – це провина генералів, що були в лавах Збройних Сил попередні 20 років та розвалювали країну, а зараз – працюють заради «зірочки» чи нового ордену. А будь-яка війна породжує зрадників і людей, які хочуть покінчити з бідністю за одну секунду. Командувати бойовими діями мають ті, хто зможе вести взвод, стратегів та тактиків.
Хлопець розповідає, що корупція серед військових закріплена вже давно. Перший раз він зіткнувся з нею, коли вступав у Хмельницьку прикордонну академію у 1997 році.
– Тоді мені сказали: «Ти чого паришся?! Вісім тисяч вічно зелених доларів – і ти вступив, але ніхто не дасть гарантії, що довчишся до кінця. Але маєш інший варіант – 18 тисяч доларів. І навіть на заняття можна не ходити, прийдеш на випуск – отримаєш свої погони». Я служив, і бачив таких офіцерів, які не знали нічого крім «Рота! Упор лежачи прийняли! Рівняйсь! Струнко!». Отакі от офіцери, ті, що тоді, у 90-х, поприходили в армію – вони зараз командують штабами, отримали вже полковників та генералів… А користі з цього командування? Образливо за країну. Ми можемо воювати, є люди, які знають, що підказати. Але проблема в тому, що люди звикли жити за радянською системою: офіцери вважають себе «зірками», а те, що простий рядовий може дати вартісну пораду, до якої варто прислухатися та розвинути – це, на жаль, не цінується.
– Тоді мені сказали: «Ти чого паришся?! Вісім тисяч вічно зелених доларів – і ти вступив, але ніхто не дасть гарантії, що довчишся до кінця. Але маєш інший варіант – 18 тисяч доларів. І навіть на заняття можна не ходити, прийдеш на випуск – отримаєш свої погони». Я служив, і бачив таких офіцерів, які не знали нічого крім «Рота! Упор лежачи прийняли! Рівняйсь! Струнко!». Отакі от офіцери, ті, що тоді, у 90-х, поприходили в армію – вони зараз командують штабами, отримали вже полковників та генералів… А користі з цього командування? Образливо за країну. Ми можемо воювати, є люди, які знають, що підказати. Але проблема в тому, що люди звикли жити за радянською системою: офіцери вважають себе «зірками», а те, що простий рядовий може дати вартісну пораду, до якої варто прислухатися та розвинути – це, на жаль, не цінується.
Наприклад, коли був штурм Широкиного на Дебальцівській трасі, то командири відділення зверталися до полковника з проханням, на кшталт: «Ми сюди вже тричі ходили штурмом, нас тут чекають. Потрібно у цьому напрямку дати відволікаючу атаку, а тим часом з тилу зайти, де танки нас не чекають, і вдарити».
– У відповідь бійці отримали, що вони, сержанти, нічого не розуміють. А полковники служили тоді, коли війни не було – вони «вивчали» її у книжках.
Під час широкінських подій молодших за званням не послухали, загинуло вісім хлопців.
Відвід важкого озброєння «Вожак» не сприймає, не розуміє навіщо відводити протитанкові гармати, адже бойовики навпаки накопичують танки у маріупольському напрямку.
– Таке відчуття, що наше керівництво вже давно домовилося, що Донбас здадуть, але не можуть людям сказати про це, бо керівництво просто порозривають на шмаття. Вони потихенько роблять вигляд, що це бойові втрати…
Виводу військ із Дебальцевого командир штурмового взводу батальйону «Донбас» також не розуміє та порівнює місто, наразі підконтрольне бойовикам, із аеропортом.
– Навіщо було здавати Дебальцево, якщо ми «пробили» туди живий коридор, доставили хлопцям боєприпаси, вони вже зраділи, мовляв, повоюють, а «сєпарам» аеропорт здаватиметься дитячим садочком. Але ж летовище також було в оточенні. Це був символ війни. Це місце, де полягло 70 відсотків найкращого у світі спецназу «Вимпел» (брав палац Аміна в Афганістані). Хто його знищив? Прості хлопці з 93 бригади, айдарівці, добровольці.
Мирні мешканці налаштовані по-різному. Є істинні «хохли» – міняють шапки зі зміною влади. Є патріоти. Є такі, що були налаштовані за «днр-лнр», а тепер зрозуміли суть цих формувань.
– Люди розуміють, що минулої весни їх просто використали, аби наробити «кіпішу». Оті всі референдуми потрібні тільки для того, аби залізти на українську землю. Наприклад, якщо є донька у багатих батьків. А якийсь «хахаль» їй голову закручує, аби хоч якось проникнути в їхню родину, поживитися. Або як дівчата: трохи багатенького життя, а потім – розвід і поділ майна. Ці також влізли в нашу хату, аби поживитися. Мої родичі у Криму зараз плачуть і виють. Лиш зараз зрозуміли суть Росії. Слова-обіцянки не втілилися в життя. «Підманули Галю, забрали з собою, а потім прив’язали до сосни косою», – так сталося з Кримом, так хочуть зробити з «днр-лнр».
«Вожак» запевняє, що це не війна за землі чи ресурси, а війна політиків.
– Путін пхає туди свої війська через те, що якщо він дасть задній хід – його не зрозуміють росіяни і рід Кремлем буде Майдан. Він вже стільки їм набрехав, тому далі буде більше брехні. Це моє бачення ситуації.
Хлопець готовий боронити Донбас до останнього, а потім – відвойовувати Крим, бо це – українська, Богом дана земля. Порівнює окуповані території зі зґвалтованою дівчиною, від якої відмовилися батьки. Але відмовлятися не потрібно: ні від Донбасу, ні від Криму. Бо ці регіони – Україна.
Каже, що переговори призводять лише до жертв, а європейські представники на Донбасі не потрібні, бо бачать все однобоко.
– Зі спостерігачів ОБСЄ користі – як з козла молока. Вони бачать лише, що хочуть бачити: як українські війська відводять важку техніку, натомість запевняють що їх на територію «днр-лнр» не пускають, але ж серед спостерігачів багато представників Росії.
– Скільки ще років неспокою на українській землі чекати?
– Не знаю. Шкода йде з Києва, не з Кремля. Чому немає команди: «Хлопці, воюйте, скоріше завершимо війну – скоріше буде спокій». Накази зі столиці гальмують мир. Коли айдарівці нещодавно захопили населений пункт – їм припинили постачати паливо, бо ті, мовляв, діяли без наказу. Вони мали боєприпаси, але не могли пересуватися. Це як козак без коня.
А вінничанам «Вожак» радить допомагати армії.
Немає коментарів:
Дописати коментар